Кругл черви загальна характеристика

Тип плоскі черви

Загальна характеристика. Сучасній науці відомо близько 10 тис. видів плоских червів, які поширені по всій земній кулі: вони живуть у ґрунті, у воді (прісній І солоній), а значна частина їх паразитує в різних тварин і людини. Паразитичних червів, незалежно від їхньої класифікації, називають гельмінтами.

Плоскі черви мають двосторонню, або білатеральну, симетрію тіла. Свою назву отримали тому, що мають плоске тіло, в якому розрізняють передній і задній кінці, спинний, черевний, правий та лівий боки. Двобічна симетрія вперше з’являється саме в цьому типі, їхнє тіло має вигляд листка, стрічки (часто розчленованої на членики) або пластинки; сплющене в спинно-черевному напрямку і видовжене.

Плоскі черви і представники всіх вищих типів відносяться до тришарових тварин. У процесі індивідуального розвитку у них крім екто- і ендодерми (які є у кишковопорожнинних) формується проміжний, або третій, зародковий листок — мезодерма.

У плоских червів є шкірно-м’язовий мішок, який складається з епітелію і розташованої під ним багатошарової мускулатури.

Порожнина тіла у плоских червів відсутня. Внутрішні органи оточені пухкою сполучною тканиною — паренхімою. В цій тканині нагромаджуються запасні поживні речовини, вона має важливе значення в процесах обміну речовин.

Травна система має примітивну будову. Вона складається з двох відділів: передньої кишки або глотки ектодермального походження і середньої кишки, вистеленої всередині ендодермою. Задня кишка і анальний отвір у цих червів відсутні. У плоских червів (як і у кишковопорожнинних) неперетравлені рештки їжі викидаються через ротовий отвір. У стьожкових червів травна система відсутня.

Центральна нервова система у плоских червів з’являється вперше. Вона складається із парного мозкового ганглія (вузла) і нервових стовбурів, що відходять від нього. Периферична нервова система відходить від головного ганглія І стовбурів. Вона представлена нервами, які ідуть до внутрішніх органів, мускулатури і покривів.

Органи чуттів краще розвинені у вільноживучих форм. На передньому кінці тіла є органи нюху, рівноваги і зору. В шкірі як вільноживучих, так і паразитичних плоских червів є дотикові клітини.

Кровоносна і дихальна системи у всіх плоских червів відсутні. Газообмін (надходження кисню в організм і виведення вуглекислого газу з нього) у плоских червів відбувається через всю поверхню тіла. У паразитичних форм дихання анаеробне.

Вперше у плоских червів з’являється видільна система, яка побудована по типу протонефридіїв. Це система канальців, яка починається в паренхімі зірчастими клітинами з пучком війок і закінчується видільними отворами або порами. Через цю систему рідкі продукти обміну речовин виділяються із організму назовні.

Статева система у більшої частини плоских червів гермафродитна. У них є статеві залози, статеві протоки і додаткові частини статевого апарату, які забезпечують можливість внутрішнього запліднення, живлення яєць і утворення навколо них оболонок.

До типу плоских червів відноситься б класів. Нижче будуть розглянуті два класи: Війчасті і Стьожкові черви.

Клас Стьожкові черви

Всі стьожкові черви (цестоди) ведуть паразитичний спосіб життя. В статевозрілому стані вони живуть в кишках хребетних тварин і людини, а в личинковому — в різних органах і тканинах як безхребетних, так і хребетних тварин. Тепер відомо близько 3500 видів. Форма тіла цих паразитів нагадує стьожку. Розмір дорослих паразитів коливається від 1 мм до 10 м і більше.

Найчастіше тіло стьожкових червів складається із головки, шийки і члеників. На головці знаходяться органи прикріплення: присоски, присмоктувальні щілини і гачки. Членики утворюються на задньому кінці шийки. У одних цестод їх буває мало (3—4 членики у ехінокока), а у інших багато (40 тис. і більше у стьожака широкого).

Стьожкові черви всмоктують поживні речовини всією поверхнею тіла, тобто травлення у них внутрішньоклітинне. Виділення здійснюється видільними трубками, головні стовбури яких розташовуються по боках тіла. Нервова система має таку ж будову, як і у інших класів плоских червів.

Статева система у цестод гермафродитна. В члениках, розташованих ближче до шийки, ще немає статевої системи. Згодом з’являються чоловічі статеві органи, а потім і жіночі. Яйця дозрівають у задніх члениках, які активно виповзають або пасивно викидаються в зовнішнє середовище з фекаліями основного хазяїна.

Ціп’як бичачий (неозброєний; рис. 79). Дорослий паразит у стьожковій стадії живе в тонкій кишці людини, а личинки його живуть в різних органах великої рогатої худоби. Хазяїна, в тілі якого розвиваються личинкові стадії, прийнято називати проміжним, з в тілі якого паразит досягає статевої зрілості — остаточним. Отже, для ціп’яка неозброєного проміжний хазяїн — велика рогата худоба, а основний — людина.

Тіло ціп’яка (стробіла), довжиною 4—12 м, складається із маленької головки з чотирма присосками, короткої шийки і великої кількості (близько 1000) члеників (проглотид).

Особливості будови ціп’яків тісно пов’язані з необхідністю пристосування до паразитичного способу життя. Травна система у них повністю відсутня. Живляться паразити поживними речовинами, які знаходяться в кишках, всмоктуючи їх всією поверхнею тіла. Тіло їх вкрите типовим шкірно-м’язовим мішком, але покриви (тегумент) здатні одночасно протидіяти перетравлюючій дії травних соків і всмоктувати продукти із порожнини кишок людини. Органи чуттів відсутні. Пристосуванням до паразитичного способу життя є добре розвинена статева система і гермафродитизм, а також надзвичайна плодючість (у кожному членику бичачого ціп’яка знаходиться до 175 тис. яєць, за добу із організму їх виводиться близько 5 млн). Членики здатні самостійно виповзати через анальний отвір, а також, вийшовши з фекальними масами назовні, розповзатися по землі і по траві, збільшуючи тим самим можливість зараження. Велика рогата худоба заражається при ковтанні члеників або яєць.

У кишках тварин із яєць виходять личинки з шістьма гачками, за допомогою яких вони проникають в кровоносні капіляри і кров’ю розносяться по всьому тілу тварини. Більша частини їх осідає в між м’язовій сполучній тканині, язиці, жувальних м’язах, серцевому м’язі, де перетворюються на фіну, або цистицерк. Фіна — пухирець завбільшки з горошину, усередині якого міститься головка ціп’яка з шийкою.

Зараження людей бичачим ціп’яком відбувається при використовуванні в їжу недостатньо термічно обробленого м’яса, в’яленої або солоної враженої яловичини (особливо телятини). Перший час після зараження хвороба може протікати без якихось видимих проявів. Але потім у хворих з’являються розлади травлення, загальна слабкість, недокрів’я, головний біль, розсіяність, дратівливість, порушується сон, знижується працездатність тощо.

Методи боротьби і профілактики. З метою скорішого викорінення цієї хвороби необхідно виявляти і лікувати хворих людей з обов’язковим знезаражуванням фекалій, не використовувати м’ясо, яке не пройшло ветеринарно-санітарного контролю, піддавати термічній обробці використовуване в їжу м’ясо і проводити санітарно-просвітницьку роботу серед населення.

Тип круглі черви

Загальна характеристика. Круглі черви, або нематоди, живуть у морях, прісних водоймах і ґрунті. Серед них багато видів, які вражають тканини і органи не тільки різних тварин і людини, а і рослин. Встановлено, що на планеті немає таких біотопів, де б не було представників типу круглих червів. Це один із найбільш численних типів тваринного світу, що включає більше 500 тис. видів. Довжина представників різних видів коливається від 1 мм до 1 м, а іноді і більше.

Тіло круглих червів несегментоване, має білатеральну симетрію. На поперечному розрізі має форму кола, звідси й назва типу. Стінка тіла складається із шкірно-м’язового мішка, вкритого кутикулою, в зв’язку з чим для круглих червів характерне линяння. Внутрішні органи знаходяться в первинній порожнині тіла, яка заповнена рідиною. В рідині є отруйні речовини і вона в порожнині тіла перебуває під певним тиском, що разом з міцними покривами утворює так званий гідростатичний скелет. Первинна порожнина виконує захисну і транспортну функції. Первинна порожнина нематод, поява у них задньої кишки і анального отвору є ароморфозами.

Видільна система у круглих червів представлена однією-двома одноклітинними шкірними залозами, від яких відходять два бокових канали. Ззаду вони закінчуються сліпо, а в передній частині зливаються в один канал, що відкривається назовні порою позад “губ”. Функцію виділення також виконують особливі фагоцитарні клітини, які розташовані по ходу виділі них каналів. У них нагромаджуються нерозчинні продукти дисиміляції і чужорідні тіла, що потрапляють у порожнину тіла.

Центральна нервова система представлена навколо-глотковим нервовим кільцем і стовбурами, що відходять від кільця. Органи чуття розвинені сіабо. Є органи дотику і хімічного чуття. У вільноживучих нематод є світлочутливі вічка.

Травна система розпочинається ротовим отвором і закінчується задньопрохідним. Вона складається із передньої, середньої і задньої кишок.

Більшість форм круглих червів роздільностатеві.

Дихальна і кровоносна системи відсутні. Вільноживучі форми дихають всією поверхнею тіла, а паразити дихають анаеробне.

До типу Круглих червів відноситься декілька класів. Основним із них є клас Власне круглі черви, до якого поряд із вільноживучими відносяться усі види, що паразитують у людини і тварин.

Тип кільчасті черви

Загальна характеристика. Тип Кільчасті черви, або Кільчаки, охоплює близько 9000 видів вищих червів. Ця група тварин має велике значення для розуміння шляхів філогенезу вищих безхребетних. Кільчасті черви характеризуються більш високою організацією в порівнянні з плоскими і круглими червами. Вони живуть в морських і прісних водах, а також у ґрунті. Тип ділиться на декілька класів. Ознайомимося з представником класу малощетинкових — дощовим черв’яком (рис. 82).

Тіло кільчаків складається з 90—600 сегментів. Деякі з них досягають великих розмірів — більше 2 м. Сегменти зовні однакові. Кожний сегмент, крім переднього, на якому розташований ротовий отвір, має маленькі щетинки. Це останні рештки зниклих параподій (рухливі вирости стінки сегмента із щетинками, локомоторні органи багатощетинкових червів).

У кільчастих червів є добре розвинений шкірно-м’язовий мішок, який складається із одного шару “епітелію і двох шарів м’язів: зовнішнього шару кільцевих м’язів і внутрішнього шару, утвореного поздовжніми м’язовими волокнами.

Між шкірно-м’язовим мішком і кишками знаходиться вторинна порожнина тіла, або целом, яка утворюється під час ембріогенезу всередині мезодермальних мішків, що розрослися. Морфологічно вона відрізняється від первинної порожнини наявністю епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає до стінки тіла, а з другого — до стінок травної трубки. Листки вистилки зростаються над і під кишками, утворюючи брижу, яка ділить целом на праву і ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на камери, кількість яких відповідає кількості члеників. Целом заповнений рідиною.

Поява вторинної порожнини тіла забезпечує кільчастим червам більш високий, ніж у інших червів, рівень процесів життєдіяльності. Целомічна рідина, омиваючи органи тіла, разом з кровоносною системою постачає їм кисень, а також сприяє видаленню продуктів життєдіяльності і переміщенню фагоцитів.

Травна система розпочинається ротовим отвором на передньому кінці тіла і закінчується анальним отвором на останньому членику. Кишка складається з трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього (ендодермального) і заднього (ектодермального). Передня кишка у дощового черв’яка представлена кількома відділами: глоткою, стравоходом, волом і м’язовим шлунком. Починається передня кишка ротовим отвором, далі йде овальна мускулиста глотка.

Глотка переходить у вужчий і довший стравохід, у стінках якого розташовані вапнякові залози. У деяких хижих кільчаків є хітинові щелепи, що служать для захоплення здобичі. На рівні 14—16 сегментів стравохід розширюється і утворює воло. З вола їжа переходить у так званий м’язовий шлунок, де й перетирається. Від шлунка майже до заднього кінця тіла тягнеться середня кишка, де під дією ферментів їжа перетравлюється і всмоктується. В стінці кишки з’являються шари м’язів, що забезпечують її самостійну перистальтику. Неперетравлені рештки переходять у коротку задню кишку і викидаються назовні через анальний отвір.

Дихальна система. У дощового черв’яка газообмін відбувається через багату на кровоносні судини шкіру; у деяких морських кільчаків є зябра.

Видільна система. В кожному членику дощового черв’яка є парний орган виділення, який складається із лійки і тоненьких трубочок. Продукти життєдіяльності із порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки іде канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і відкривається на бічній стінці тіла. Як лійка, так і канадець мають війки, які викликають рух виділюваної рідини. Такі органи виділення називаються метанефридіями.

Кровоносна система. У більшості кільчастих червів вона замкнена. Уздовж усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під ними — черевна. На передньому і задньому кінцях тіла вони сполучені між собою. В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну і черевну судини. У передній частині тіла є кілька товщих кільцевих судин, це так звані серця. За рахунок ритмічних скорочень сердець і спинної кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від задньої частини тіла до передньої і навпаки по черевній судині, а по кільцевих судинах — від спинної до черевної судин. Кров у дощового черв’яка червона, в ній є гемоцити з гемоглобіном.

Нервова система складніша, ніж у плоских і круглих червів. Навколо глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий вузли та перемички, що їх сполучають. На черевному боці знаходяться два нервових стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглії, що з’єднані між собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається зближення правого і лівого нервових стовбурів, внаслідок чого утворюється черевний нервовий ланцюжок.

Із органів чуттів у кільчастих червів є вусики, вічка, органи рівноваги, які частіше розташовані на головному сегменті.

Регенарація. Як і гідра та війчасті черви, кільчаки здатні до регенерації, тобто відновлення втрачених частин тіла. Якщо дощового черв’яка розрізати на дві частини, то у кожної із них відновляться втрачені органи.

Статева система складається із жіночих гонад (яєчників), які являють собою комплекс статевих клітин, оточених епітелієм, і чоловічих гонад (сім’яників), що лежать всередині містких мішків.

Дощові черви — гермафродити, але серед кільчаків зустрічаються і роздільностатеві форми. На тілі дощового черв’яка є поясок, який виробляє слиз. Запліднення перехресне, відбувається після копуляції двох особин. Під час копуляції відбувається обмін сперматозоонами. Після цього черв’яки хвилеподібними рухами виповзають із слизової муфти. Коли муфта проходить повз отвори жіночих і чоловічих статевих залоз, у неї відкладаються яйця (власні) і сперматозоони (партнера), відбувається запліднення. Муфта перетворюється на кокон, в якому і відбувається прямий (без метаморфозу) розвиток дощових черв’яків.

Розвиток. У дощового черв’яка розвиток прямий, але у деяких кільчаків із заплідненого яйця утворюється личинка, тобто розвиток відбувається з перетворенням.

Таким чином, кільчасті черви характеризуються рядом прогресивних ознак, до числа яких відносяться поява сегментації, вторинної порожнини, кровоносної та дихальної систем, а також підвищення організації видільної і нервової систем.

Значення кільчастих червів у природі. Багато із багатощетинкових червів служать основною їжею риб, у зв’язку з чим велике значення мають у кругообігу речовин у природі. Наприклад, один з видів кільчастих червів — нереїда, що живе в Азовському морі, являється основним кормом промислових риб. Вона була акліматизована в Каспійському морі, тут інтенсивно розмножувалась і тепер є важливою складовою частиною в живленні осетрових риб. Багатощетинковий черв’як, якого туземці Полінезії назвали “палоло”, використовується ними в їжу.

Дощові черви живляться рослинними рештками, що знаходяться в ґрунті, який пропускають через кишки, залишаючи на поверхні купки екскрементів, до складу яких входить ґрунт. Цим вони сприяють перемішуванню і розпушуванню ґрунту, а також збагаченню його на органічні речовини, поліпшенню водного і газового балансу ґрунту. Ще Ч. Дарвін відмічав корисний вплив кільчастих червів на родючість ґрунту.

Загальна характеристика Круглих червів

Круглі черви (Nema t helm in thes) – багатоклітинні двобічносиметричні тришарові тварини, у яких є первинна порожнина тіла. Тип Круглі черви об’єднує майже 30 тисяч видів і є одним із найчисленніших типів тваринного світу. Учені вважають, що їх є значно більше – близько мільйона видів. Первиннопорожнинні живуть у ґрунті та водоймах, серед них є хижаки та сапротрофи, відомо багато паразитів людини, тварин і рослин. Прогресивними рисами організації Круглих червів, порівняно з плоскими червами, є поява первинної порожнини тіла, задньої кишки то рух їжі в одному напрямку, роздільностатевість, а відсутність кровоносної і дихальної системи вказує на їх примітивність.

Особливості будови

Тіло несегментоване, має веретеноподібну форму, видовжене, округле на поперечному розрізі, із загостреними кінцями. Розміри коливаються від 0,3-1 мм до 8 м.

Покриви представлені шкірно-м’язовим мішком, який утворюють кутикула, гіподерма і поздовжній шар м’язів (гладка мускулатура) у вигляді чотирьох стрічок. Кутикула – шар щільної речовини, що вкриває поверхню тіла і виконує опорно- рухову та захисну функції. Цей шар утворюється клітинами одношарового епітелію, у якому активно відбуваються обмінні процеси й інтенсивний біосинтез речовин. Отже, гіподерма – покривна епітеліальна тканина безхребетних, клітини якої здатні виділяти кутикулу і затримувати шкідливі для гельмінта речовини.

Порожнина тіла первинна (протоцель), заповнена рідиною. Особливість цієї порожнини полягає в тому, що вона не вистеляється епітелієм. У ній розташовуються внутрішні органи нематод. Крім того, у порожнині під великим тиском знаходиться рідина, що створює опору для соматичної мускулатури. До складу органів входить невелика і, як правило, постійна кількість клітин (евтелія), що обмежує здатність до регенерації.

Особливості процесів життєдіяльності

Опора здійснюється шкірно-м’язовим мішком та рідиною порожнини. Рідина перебуває під тиском і утворює гідроскелет, який є опорою для м’язів.

Рух м’язовий, обумовлений поздовжніми гладкими м’язами, поєднаними у чотири стрічки. Пересуваються круглі черви, скорочуючи по черзі спинні і черевні стрічки і вигинаючи тіло.

Травлення здійснюється дещо складнішою, ніж у плоских червів, травною системою. Вона починається ротовим отвором, який розташований на передньому кінці тіла і оточений трьома “губами”. Далі йде глотка, що діє подібно до насоса під час живлення. Глотка переходить у стравохід, який має одне або два потовщення (бульбуси), а стравохід – у кишку, яка закінчується анальним отвором. Травна система поділяється на три відділи – передній, середній і задній. Передній і задній відділи – ектодермального походження, середній – ентодермального. Отже, у круглих червів травна система вже є наскрізною, у ній з’являються задній відділ з анальним отвором.

Транспортування речовин відбувається в тілі шляхом дифузії. Кровоносна і дихальна системи відсутні, що вказує на примітивність організації цих червів. Газообмін через всю поверхню тіла, у паразитів – анаеробне дихання за рахунок розщеплення глікогену, у вільноживучих – аеробне.

Виділення забезпечується видільною системою, утвореною парою шкірних залоз (два бокових канали з видільною порою позаду ротового отвору). Крім залоз, видільну функцію здійснюють фагоцитарні клітини, які розташовані вздовж видільних каналів. Вони поглинають і нагромаджують нерозчинні продукти життєдіяльності, чужорідні тіла з рідини порожнини тіла.

Регуляція процесів здійснюється нервовою системою вузлового (гангліонарного) типу. ЦНС утворена навкологлотковим нервовим кільцем і нервовими стовбурами, ПНС представлена нервовими відгалуженнями.

Органи чуттів розвинені слабко, особливо в паразитів. Вони представлені органами дотику – дотиковими горбиками (папілли), які розташовані переважно навколо рота, а в самців – і на задньому кінці тіла. Крім того, є ще дотикові щетинки, на передньому кінці органи хімічного чуття – бічні органи (амфіди), у деяких вільноживучих – світлочутливі вічка.

Розмноження за участю роздільностатевої системи, запліднення внутрішнє, у багатьох видів – статевий диморфізм. Статевий диморфізм – явище, за якого самці та самки одного виду відрізняються за особливостями зовнішньої будови, забарвлення, поведінки тощо.

Розвиток у більшості – прямий. Для життєвих циклів більшості паразитичних видів властива відсутність зміни хазяїв. Розвиток личинок супроводжується линянням, оскільки кутикула володіє нерозтяжністю, що перешкоджає росту. Линяння – процес періодичної зміни покривів чи їхніх похідних.

Науке известно более 500 тысяч разновидностей круглых червей. Они обитают в почве, пресной и морской воде. Некоторые из них ведут паразитическое существование. Эта разновидность червей раздельнополая. Данные паразиты имеют ограниченное количество клеток в составе тела, поэтому их возможности в плане регенерации и роста довольно ограничены. Размножаются эти паразиты только половым путем. Всех этих червей можно разделить на биогельминтов, для развития которых нужен промежуточный хозяин, и геогельминтов, личинки и яйца которых развиваются в почве. В нашей статье будет подробно описан тип – круглые черви.

Особенности строения

Все паразиты человеческого организма делятся на классы. Тип круглые черви – это класс нематоды. Науке известны свободноживущие и паразитирующие нематоды. Круглый червь имеет следующие особенности строения:

• в теле имеется первичная полость;
• у гельминта есть анальное отверстие и задняя часть кишечника;
• тип кольчатые черви – это раздельнополые особи.

Основные признаки круглых червей:

1. Они имеют несегментированное округлое в поперечном сечении тело. Его поверхность трехслойная и состоит из мезо-, эндо- и эктодермы. У червя есть кожно-мускульный мешок.
2. Все виды кольчатых червей имеют псевдоцель – это первичная полость тельца, заполненная жидкостью. Она придает телу дополнительную упругость и выполняет функции гидроскелета. Эта жидкость также отвечает за обменные процессы. Именно здесь располагаются все внутренние органы, образующие пищеварительную, нервную, выделительную, мышечную и половую систему.
3. Строение круглых червей таково, что у них отсутствует дыхательная и кровеносная система.
4. Особенности круглых червей состоят и в том, что их пищеварительная система представлена сквозной трубкой, начинающейся ротовым отверстием. Рот окружен кутикулярными губами. На конце пищеварительной трубки находится анальное отверстие. Вся трубка делится на три отдела. Острицы имеют особое расширение пищевода, называемое бульбус.
5. Что касается нервной системы, то она состоит из окологлоточного кольца, головных ганглиев и нервных стволов (брюшного, спинного и двух боковых стволов). Самые развитые брюшной и спинной стержни. Они соединяются специальными перемычками.
6. Неважно, сколько видов круглы червей, у всех слабо развиты органы чувств. Как правило, они состоят из осязательных бугорков и особых органов химического ощущения.
7. Выделительная система круглого червя состоит из небольшого количества выделительных фагоцитарных клеток. Они накапливают продукты метаболизма и инородные вещества, которые попадают в полость тельца.
8. Нематоды – круглые черви, которые имеют трубчатое строение половых органов. Число половых органов самки, как правило, парное. Самец, наоборот, имеет непарные половые органы. Его половой аппарат имеет в своем составе семенник и семяпровод, переходящий в семяизвергательный канал и открывающийся в заднюю часть кишки. Строение тела самки несколько иное. Ее половой аппарат состоит из парных яичников, от которых идут два трубчатых яйцевода и парная матка. Она объединяется в общее влагалище.

Мы перечислили общие признаки, характерные для представителей типа круглые черви. Однако внешнее строение отдельных особей может немного отличаться. Так, если описывать группу круглые черви, представители этого класса следующие:

Если рассматривать тип круглые черви, общая характеристика была нами описанная выше. Теперь пришла очередь перечислить особенности и образ жизни самых распространенных паразитов, относящихся к данному классу.

Аскариды

Это довольно крупный гельминт, самка которого может вырастать до 40 см, мужские особи – примерно 20 сантиметров. Аскарида имеет цилиндрическое зауженное к концам тельце. Тело самца с заднего конца закручено спиралью в сторону брюшка.

Яйца паразита достигают в размере 60 мкм. Они овальной формы, желтовато-коричневой окраски, с бугристой поверхностью. Яйца защищает от внешнего воздействия многослойная толстая оболочка.

Эти круглые черви – паразиты человека из класса геогельминтов, то есть для дозревания яиц им нужно попасть в почву. Там они могут оказаться с фекалиями человека. Яйцо дозревает в течение пары недель при высокой влажности, температуре в пределах 24-25 градусов и наличии кислорода. Они устойчивы к негативным факторам внешней среды и сохраняют свою инвазивность на протяжении шести и более лет.

Важно! Заражение людей происходит при поедании немытых плодов и зелени.

Жизненный цикл аскариды в организме человека выглядит следующим образом:

1. После того как яйцо оказывается в кишечнике, его оболочка растворяется пищеварительными соками, и из него выходит личинка.
2. Она через кишечные стенки проникает в кровоток. Затем через печень мигрирует в правое предсердие, желудочек и легкие.
3. Оттуда через легочные капилляры личинка попадает в бронхи и трахею, провоцируя кашель.
4. Во время кашля она снова проглатывается и опять оказывается в кишечнике. Здесь она достигает состояния половозрелой особи, живет и размножается до года.

Острицы

Эти паразиты (круглые черви) становятся виновником энтеробиоза. Это довольно мелкий беловатый червь, который может вырастать до сантиметра в длину. У него прямое тонкое заостренное по концам тело. Задний конец мужских особей спирально закручен.

Что касается яиц паразита, то они полупрозрачные и бесцветные. Их форма несимметричная овальная. Они немного утолщены с одной стороны. В длину достигают 50 мкм. Как правило, в организме человека взрослые особи обитают в тонком кишечнике и питаются его содержимым. По ночам самки выползают из анального прохода и откладывают яйца в перианальных складках, чем вызывают сильный зуд в этом месте. После этого самка гибнет.

Важно! Яйца становятся заразными через пару часов после их откладывания. Если во время расчесывания этой области яйца попадают под ногти больного, он повторно заражает себя при несоблюдении гигиены.

Поскольку продолжительность жизни половозрелой острицы доходит до 58 суток, может наступить самоизлечение больного, если не произошло повторного заражения. Что касается самцов, то они гибнут сразу после спаривания с самками и выходят из организма естественным путем (с каловыми массами).

Власоглав

Этот паразит является возбудителем трихоцефалеза. Перечисленная выше характеристика типа круглые черви довольно наглядно описывает строение власоглава. Паразит обитает в слепой кишке, а также в толстой кишке (ее верхнем отделе). Взрослая особь вырастает до 5 см в длину.

Передняя нитевидно вытянутая часть тельца червя тоньше задней. В ней расположен пищевод. Задний конец у мужской особи утолщен и спирально закручен. Тут находится кишечник и половая система. Яйца этого червя внешне очень напоминают бочонок с крышками в виде пробочек по концам. Они светлые прозрачные и в длину достигают 50 мкм.

Эта разновидность геогельминта паразитирует без миграции. Чтобы яйца дозрели и стали инвазивными, они должны попасть вместе с фекалиями в почву. Люди заражаются при поедании яиц с плодами, зеленью и водой.

Трихинелла

Этот паразит вызывает трихинеллез. Личинки этого гельминта обитают в мышечных тканях, а взрослые особи в кишечнике человека. Это достаточно мелкий паразит. Так, самки вырастают до 0,35 см, что касается самцов, то они длиной не более 0,16 см.

Этот червь является биогельминтом. Его жизненный цикл следующий:

1. Заражение происходит при поедании инфицированного мяса (термическая обработка не убивает личинки гельминта). Паразит может обитать как в организме человека, так и в теле животных.
2. После проглатывания личинки быстро достигают стадии половозрелой особи.
3. Самцы сразу гибнут после оплодотворения самок, которые откладывают до двух тысяч личинок и тоже гибнут.
4. Личинки через стенки кишечника проникают в лимфатическую систему и с кровотоком разносятся по организму, оседая в мышцах. Миграционный период длится 14-48 суток.
5. В мышечных волокнах личинки инкапсулируются. В такой плотной оболочке они могут просуществовать несколько десятилетий.

Анкилостома

Кривоголовка обычно обитает в теплом и влажном климате. Это червеобразный паразит красноватого цвета длиной до 10-18 мм. Такое название он получил за то, что его передний конец завернут в сторону спины. Ротовая полость имеет 4 хитиновых зуба. Яйца прозрачные овальные немного приплюснутые.

Глист обитает в тонком кишечнике, где он может прожить до пяти лет. Его относят к геогельминтам. Анкилостома мигрирует в организме человека подобно аскаридам. Яйца с калом попадают во внешнюю среду, где через день из них выходят личинки, питающиеся фекалиями. После того как они достигают филяриевой стадии, личинки становятся заразными.

Иногда инфицирование происходит оральным путем, но чаще филярии проникают через кожные покровы. Из кишечника личинки мигрируют в кровеносные сосуды и легкие. Потом поднимаются по бронхам в трахею, откуда во время кашлевого рефлекса забрасываются в рот и проглатываются. После этого они поселяются в двенадцатиперстной кишке.

Кривоголовка повреждает слизистую и питается кровью человека. Паразит выделяет антикоагулянты, препятствующие свертыванию. Из-за этого у больного могут быть кишечные кровотечения.

Читайте также: